Сибір.Реалії
«Його били цілих два дні. Через гроші. «Замполіт» із позивним «Депутат». 2-й мотострілецький батальйон, штурмова рота, 1-й взвод, частина 46102. Били лопатою і палицями, як собаку. На другий день він помер», – написала дружина контрактника в коментарі до одного з дописів про здирництво та вбивства («обнулення») у російській армії. Ця історія – одне з численних свідчень беззаконня в російській армії, яке відбувається протягом уже майже чотирьох років вторгнення в Україну: від розстрілів за небажання йти у «м’ясні штурми» до знущань і страт за відмову віддавати гроші командирам, розповідає проєкт Радіо Свобода Сибір.Реалії.
«Здалося спочатку, що там щось не так»
Як з’ясувала редакція Сибір.Реалії, йдеться про 50-річного Олексія Григор'єва. Його родичка Ірина називає його «великим патріотом батьківщини, який навіть у відпустку нікуди з Росії їхати не хотів і вже давно рвався на так звану «СВО» (так у Росії називають війну проти України – ред.), незважаючи на супротив дружини».
– Вона йому казала: куди ти підеш, заспокойся, три роки відмовляла його від цієї дурної затії, а він усе твердив: «Я хочу, своїх не кидають». У нього там двоє друзів воюють, його цікавило все, що там відбувається, він постійно дзвонив їм, розпитував.
За словами Ірини, в Олексія з дружиною двоє своїх дітей і під опікою 10-річний племінник Дмитро з Краснодара, чиї батьки загинули минулого року, а родичі, яких чимало, взяти його навідріз відмовилися.
– Він тільки почав Олексія татом називати, і тепер знову без тата, каже: «Кожен рік я – сирота».
Григор’єви живуть у Москві. Олексія Ірина називає «людиною з 90-х – накачаний, вмів поводитися зі зброєю».
– У нього була нормальна робота в «Мосводоканалі», платили непогано. Але цього літа йому вдалося наполягти на своєму – у червні він полетів у Магадан, щоб укласти контракт.
«Патріотизм і прагнення опинитися серед своїх» не завадило йому уважно вивчити, в яких регіонах одноразові виплати при підписанні контракту найбільші. Він розповідав, що у Волгограді йому запропонували майже 1 200 000 рублів, у Чебоксарах – близько двох мільйонів, а в Магадані – 2 600 000. І Григор’єв обрав Магадан.
Контракт із Міністерством оборони Григор'єв уклав 6 липня. З Магадану його перекинули до Бікіну (Хабаровський край), де бцла розташована військова частина – там новоспечених контрактників протримали близько трьох тижнів: «то борт не злетів, то автобус поламався».
– 24 липня ввечері вони нарешті прилетіли під Ростов. Він подзвонив дружині буквально на дві хвилини – сказав, що телефон розряджається, – каже Ірина.
Вдруге Олексій вийшов на зв'язок 27 липня.
– На всі запитання: «Ну, скажи, де ти, як там усе, як звати «замполіта»?» – він відповідає: «Ні, не знаю». І якось насторожено. Дружині його здалося із самого початку, що там щось не так. Він сказав, що в них телефони забирають. Дивно – вони ж іще на навчаннях, не на бойових діях. Їх привезли в село Рубашкине під Донецьком, потім, мабуть, машинами розвезли по ротах. Він казав: «Ми тиждень-два тут будемо, а потім уже вийдемо на завдання». І ще сказав, що зв'язку немає, треба сімку міняти.
Потім з'ясувалося, що подзвонити додому дозволяють лише раз на тиждень. Рідним Григор'єва це здалося дивним. 4 вересня, у день його народження, сестра поїхала до військкомату – хотіла дізнатися, як його привітати. Але у військкоматі їй вручили сповіщення про те, що Григор'єв помер своєю смертю від серцевої недостатності.
«Кожен брехав свою брехню»
Отримавши сповіщення про смерть Олексія, сестра почала питати про гроші.
– Вона одразу запитала, тієї ж хвилини: «Де тут подають на виплати?» І подзвонила дружині – чи немає в неї випадково його паспорта. Мабуть, якісь документи для виплат потрібні були. Я була шокована. Думаю, як може людина в таку хвилину думати про документи?
За словами Ірини, «брехня щодо того, як саме помер Олексій Григор'єв, почалася прямо у військкоматі». Його сестрі сказали: «Він летів, йому зле в літаку стало, він там і помер». Сестра поцікавилася, коли і куди він летів – і тоді версію змінили: ні, він помер прямо у частині. «Нібито він біг, йому стало зле, його відкачали, він встав, знову побіг, йому знову стало зле, але вдруге не відкачали, і він помер». У самому сповіщенні про смерть написано сухо – «повертаючись із занять, військовослужбовець відчув себе зле, втратив свідомість, реанімаційні заходи не допомогли, причина смерті встановлюється».
– Ось таку маячню вони несли. І ми почали того ж дня займатися його пошуками. Взяли сповіщення і одразу поїхали до Міністерства оборони перевіряти його статус. Статус у нього був чинним: усе добре, живий-здоровий. Ми одразу ж у морг № 522 дзвонимо, там кажуть, такий не приїжджав, тіла в морзі немає.
За словами Ірини, «сім'я має дуже гарні зв'язки в Москві: один родич – полковник, інший – теж військовий, працює в Міністерстві оборони». Звісно, їх попросили допомогти, і вони «всіх підняли на вуха». Тоді знайшовся військовий, якого вона називає «направленець» – той, що відповідає за відправлення родичам тіл загиблих військовослужбовців. Він повідомив, що тіло Олексія опізнали в Ростові, «смерть настала від серцевої недостатності». Але в довідці про смерть, яку отримала сім'я, написано, що вона видана в Донецьку, і там же відбулося опізнання.
– І як же він може бути в Ростові опізнаний, якщо у нього статус чинний? У ростовському моргу статус одразу б змінили. Тобто цей «направленець», Федотов Валентин Миколайович, теж брехав. Але у нас є знайомі з контррозвідки, вони нам того ж дня швидко «пробили» все. І знайшли зведення, що він зник безвісти в селищі Шевченко.
Дали телефон чергового і сказали, як треба з ним поспілкуватися. Черговий сказав: «Так, він був там, у селищі Шевченко, була атака, дронами його поранило, його привезли у частину, він у дорозі помер». Ну, якщо поранило, це ж не від серцевої недостатності! Загалом кожен брехав свою брехню.
Казали неправду, за словами Ірини, і в Міністерстві оборони. Картина складалася така: сповіщення про смерть є, статус чинний (живий), тіла в морзі немає, а співробітник військкомату каже: «Я не можу щодо нього добитися жодної інформації, мене просто ігнорують». Олексій помер 29 липня, а сповіщення до військкомату надійшло лише на третій день – 1 серпня.
Вбивають своїх солдатів просто у себе в частині, навіть швидше знищують, ніж українські дрони
– У них же опізнання має бути за відбитками (пальців, долонь). Відбитки повинні до Москви надсилатися для підтвердження. У нього не було такого. Як нам сказали, він був опізнаний за паспортом і все. Його не було в морзі 522-го центру (522-й ЦПОВЗ – Центр прийому, обробки та відправки загиблих), його тіло знайшлося, коли ми вже всіх їх разом почали «дрючити» (тиснути), тоді вони заворушилися. Там усі пересварилися і вирішили нас позбутися за один день. 12 вересня привезли тіло, а військкомат не міг з 1 серпня нічого дізнатися. 13-го у нього статус змінився.
І лише потім, обхідними шляхами, через «свої джерела» Григор'євим вдалося дізнатися, що з ним сталося насправді.
«Замполіт» наказав йому віддати картку «Газпромбанку» і вимагав пін-код від неї. Олексій не говорив. Його били два дні
– У них же контрактні гроші даються приблизно через місяць. Він уклав контракт 6 липня, 27-го прибув на місце. «Замполіт» наказав йому віддати картку «Газпромбанку» і вимагав пін-код від неї. Олексій не говорив. Його били два дні. А коли на другий день зовсім забили, тіло хотіли просто викинути в посадку. Двоє бійців це бачили, злякалися, що вони будуть наступними, і втекли у СЗЧ (самовільне залишення частини). А щодо нього дали зведення, що він зник безвісти 29 липня. А потім зрозуміли: а що, якщо зараз військова поліція спіймає і привезе тих, хто втік у СЗЧ, а тут тіло лежить – і зведення, що він зник безвісти. Тому й дали сповіщення про смерть, яке прийшло 1 серпня.
За словами Ірини, дружина Олексія домагалася, щоб у його частині їй розповіли подробиці – як і де помер її чоловік, але їй ніхто не міг відповісти.
– Людина, яка займається документами, сказала, що свого часу вона все дізнається – листування з нею збереглося. Дізнатися правду допомогла дружина одного з товаришів по службі Олексія – через неї вдалося знайти свідків того, як через пін-код до банківської картки його били два дні палицями і лопатою та зрештою забили до смерті. Вони вбивають своїх солдатів просто у себе в частині, навіть швидше знищують, ніж українські дрони, – обурюється Ірина.
За її словами, раніше вона чула розповіді про здирництво та знущання в російській армії, але до загибелі Олексія «не дуже цьому вірила»: «Мало що пишуть». Тепер жодних сумнівів не залишилося.
– Це система, з нею боротися нереально. Вони всі пов'язані: прокуратура, Міноборони, Слідчий комітет, морг. Брехали всі – і «направленець», і командир, який давав сповіщення про смерть, і його «замполіт», який убив Олексія в частині через картку, а те, що тіло так довго лежало – напевно, чекав, поки зайдуть ці гроші, хоча сенсу не було, він же пін-код не знав.
Тепер те, що сталося з Григор'євим, Ірину вже не дивує.
– Військові, мені здається, думають, що історія з платними контрактами скоро закінчується, тому й вибивають гроші із солдатів із такою жорстокістю. Я дивлюся, зараз уже ні в метро ніхто не сидить, на контракти не закликає, ні грошей таких уже не платять. Думаю, командири Олексія теж знали, що ось зараз закінчаться ці виплати, хотіли скоріше останні гроші відібрати у людей. Я знаю, як мислять люди в погонах і при грошах: вони вважають, що все можуть, що це нормально. У них інше мислення. Просто тому, що їм нічого не буде за це. Вони дуже жорстокі. Вважають, якщо ти прийшов, підписав контракт, ти взагалі ніхто і звати тебе ніяк. Їм лише – що б з тебе мати, я тебе зараз приб'ю, у лісопосадку викину, хто дізнається, а у мене на кишені буде майже 3 мільйони.
За словами Ірини, лише завдяки їхнім зв'язкам та наполегливості тіло Олексія таки знайшли та привезли.
– Наш родич нам усе вислав і сказав, де цей лікар, який робив розтин, і що довідку «ліву» зробили в Донецьку, а зовсім не в Ростові. У морзі просто так вам ніхто не скаже, є тіло чи ні. У нас там просто хороші знайомі, вони сидять, по базі пробивають і нам повідомляють. А якщо ви проста людина, ви навіть не розумієте, де запит робити. І в Міноборони ви приходите статус людини дізнатися, а вам можуть сказати: «Приходьте завтра». Якби не було таких зв'язків і знайомств, ми б, напевно, нічого не дізналися.
Чи отримає сім'я Олексія Григор'єва виплати за його загибель, Ірині невідомо, але, за її словами, вже є адвокат, «який займається цим питанням». Вони надіслали запит до Слідчого комітету з проханням провести розслідування причин загибелі Олексія Григор'єва, але відповіді поки що не отримали.
Поховали його 19 вересня.
Він прилетів у частину 24 липня, на зв'язок вийшов 27-го, а 29-го його забили. Ось вам і армія
– Його відправили в Новоархангельське трупосховище під Москвою. Коли ми його почали шукати, завідувачка подзвонила: «Ви не переживайте, він приїхав, з тілом усе добре». Але тіло приїхало 12 вересня, а перед тим місяця півтора пролежало, там уже побоїв не побачиш і нічого не доведеш тепер. Вони ж його готувалися викидати, та так, щоб не опізнали: він приїхав без жетона, без речей, без усього. Адже якщо людина померла своєю смертю, який сенс з неї жетон знімати? Він прилетів у частину 24 липня, на зв'язок вийшов 27-го, а 29-го його забили. Ось вам і армія.
«Практика тортур, побиття та «обнулень» у російській армії справді існує»
Подібних історій у російській армії безліч. Так, колишній військовослужбовець з Іжевська, снайпер, а тепер інвалід через поранення, розповідає про практику «обнулень» у своєму підрозділі – зокрема, про двох товаришів по службі, застрелених при спробі залишити позиції. Третій боєць, за словами колишнього снайпера, прострелив собі ногу, щоб не евакуювати тіла за наказом командира. За це «командир… наказав задвохсотити (вбити) його… Не виконав цей наказ… Все, він двохсотий. Замість двох – три двохсотих. Я кажу, у мене, ось, у моїй групі така х**ня».
До юристки Ксенії Лой звернувся син військовослужбовця, який загинув у розподільчому пункті для тих, хто самовільно залишив частину. Він поїхав на лікування і не повернувся, його затримала військова поліція та відправила до розподільчого пункту. На зв'язок він перестав виходити у квітні, про його смерть родичі дізналися лише через кілька місяців. У частині зволікали з передачею тіла, намагалися перекласти на рідних витрати за його доставку. За офіційною версією, загиблий «забарикадувався в приміщенні, впав разом із двоярусним ліжком, чим завдав собі тяжких ушкоджень і через 12 годин помер». Юристка звернула увагу на те, що експертиза зафіксувала травми, «характерні для найсильнішого механічного впливу рівня падіння з великої висоти або тяжкого удару масивним предметом».
Жодна медична допомога йому не надавалася, у порушенні кримінальної справи відмовлено. У коментарях висловлюються сумніви у правдивості офіційної версії того, що трапилося: «Навіть без експертизи зрозуміло, що забили до смерті».
Колишній військовослужбовець 12-го гвардійського танкового полку, військова частина 31985, Михайло з позивним «Хрест» повідомляє, що у військовослужбовців у різних підрозділах командування систематично силою відбирало паспорти, військові квитки та інші особисті документи. За словами Михайла, про цю практику йому розповідали багато військовослужбовців із різних напрямків. Він зауважив, що «після вилучення документів деякі бійці зникали», а потім за їхніми документами, що залишилися у штабах, «оформлялися кредити, а персональна інформація могла йти третім особам». Михайло називає це злочинною схемою.
Військовослужбовець 423-го гвардійського мотострілецького полку, військова частина 91701, заявляє, що передав своїй дружині відеозаписи зі знущаннями з боку командирів над рядовими, які в результаті отримують серйозні травми. «Там є відео, як вони людей насильно пристібали, як... тут усі в крові, як вони насильно людей відвозять». Раніше цей військовослужбовець разом зі своїм товаришем по службі повідомив про те, що в їхньому підрозділі командири займаються «обнуленням» особового складу, відкрито збираються «відправити особовий склад на бойове завдання, де, як вони стверджують, їх обнулять».
Військовослужбовець Олексій розповідає, що в підрозділах, де він проходив службу, «завжди обнуляли, при мені трьох обнулили!» За його словами, для вбивств викликають спеціальних бійців, які цим займаються, так було й під час конфлікту, що виник між товаришами по службі в одному з навчальних таборів. Олексій каже, що один із убитих перед розправою зазнав знущань – його добу протримали пристебнутим наручниками і тільки потім розстріляли. У коментарях можна прочитати: «Впевнений, що такого не було навіть у гітлерівських нацистів, і навіть у Червоній армії під час Другої світової війни до такого не опускалися. Але путінська РФ змогла здивувати всіх. А фашисти, звичайно, у Києві, а не в країні, де навіть над своїми знущаються так, що гестапівці в пеклі стоячи аплодують».
Тітка військовослужбовця 6-го гвардійського танкового полку, військова частина 93992, Володимира Дульянінова повідомила, що багато разів скаржилася в різні інстанції на беззаконня в 6-му танковому полку, але відповіді не отримала. Племінник розповів їй «про систематичні здирства, розкрадання та насильство всередині підрозділу», про примусові збори під загрозою фізичної розправи «на потреби частини». Вона уточнює, що «перекази здійснюються на особисті картки офіцерів. Вказано конкретного отримувача – лейтенант Руслан Даудгаджієвич О., позивний «Даргінець».
Володимир Дульянінов розповів, що солдатів змушують перед виходом на завдання залишати командирам банківські картки та ПІН-коди до них, а також про практику вбивств «неугодних» у його полку. За його словами, наказ «обнуляти» бійців віддає командир із позивним «Сумрак», виконує військовослужбовець «Заяц». До злочинів причетні комбат із позивним «Вудман», замкомбата «Борзий», командири рот «Сумрак», «Даргінець» та «Терек». Вони ж, як стверджує військовослужбовець, прикривають злочини звинуваченнями у дезертирстві.
– Практика тортур, побиття та «обнулень» у російській армії справді існує, як через конфліктні відносини, так і через гроші, які командири відбирають у рядових, – підтверджує співробітник правозахисної організації «Ідіть лісом» Андрій Ніколаєв (ім'я змінене). – Це ж замкнутий армійський світ, звідти ніхто нікуди не дінеться, а якщо хтось писатиме рідним або намагатиметься зробити публічними ці речі – ну, таких «обнулять», і все.
